Ірина Коровай, патронатна вихователька з Прибині
Подружжя Короваїв давно замислювалося над тим, щоб якось допомогти діткам, яким не пощастило мати щасливе дитинство. Ця тема знову зринула на поверхню з початком повномасштабної війни, яка багатьох маленьких українців залишила без батьків. Реалізувати свій задум вдалося пізніше, коли чоловік пішов служити, а його дружину підштовхнула до цього районна газета «Маяк», де в одному з матеріалів розповідалося про патронатні сім’ї.
Яна Рудя, провідна фахівчиня з соціальної роботи відділу соціальних служб Центру надання соціальних послуг Корюківської міської ради пригадує, як Ірина Коровай звернулася до них перед Новим роком. Жінці тоді розповіли про різні форми сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Для себе вона одразу виділила одну з них — патронат. Фахівці трохи здивувалися, адже це була перша людина в Корюківському районі, яка зацікавилася створенням саме патронатної сім’ї. Утім, за кілька днів Ірина Коровай, порадившись зі своєю родиною, підтвердила свої наміри.
Яна Рудя (справа), Ірина КоровайАвтор: Наталія Рубей
Дуже швидко зібрала необхідні документи, уже в січні пройшла відповідне навчання. У лютому виїзна міждисциплінарна команда провела засідання в Прибині, зустрілася з жінкою, працівниками старостату й громадськістю, а вже 1 квітня у патронатну сім’ю Ірини Михайлівни влаштували першу дитину. Це одномісячний хлопчик Ярослав, народжений 27 лютого і залишений у пологовому відділенні Корюківської лікарні.
«Дитина — це моя праця»
Так 1 квітня маленький Ярослав потрапив у сім’ю Короваїв. Патронатна вихователька отримала роботу, а дитина — піклування та догляд, якими не зможуть забезпечити її дитячі будинки-інтернати.
— Страху в мене не було жодного, що така малесенька дитина, бо я ж сама цього хотіла, — каже Ірина Михайлівна. — Вважаю, що маю стільки любові, якої вистачить на багатьох. Але, зізнаюся, першу ніч не спала взагалі, все прислухалася до нього. Ярослав — хороший хлопчик: спокійно спить, гуляє та навіть уже своєрідно висловлює задоволення. Подорожує зі мною автівкою в автокріслі: були вже і в Корюківці, і в Чернігові. Я називаю його котиком, бубочкою, а чоловік — «нашим рижиком». Любимо його.
Я чітко розумію, що влаштована до мене дитина — це моя праця. І Ярославчик обов’язково знайде свою справжню родину, яка мріє про сина! Я просто допомагаю їм на цьому шляху, доки вони не зустрінуться — Ірина Коровай
Ірині та її чоловікові по 49 років. Подружжя має двох дорослих дітей: 27-річну доньку та 25-річного сина. Обоє створили свої сім’ї, син із дружиною виховують донечку, якій нещодавно виповнився рочок.
— П’ятнадцять років тому я народила мертвою свою третю дитину, — розповідає Ірина Коровай. — Якби на той час у пологовому була залишена дитина, забрала б! А так — рік депресії… Потім 11 років працювала в Києві, повернулася додому. Мабуть, так повинно було статися, щоб на очі потрапила наша районна газета «Маяк» і стаття про патронат. У думках зверталася до Бога: правильно роблю чи ні? Та все в цьому житті відбувається по волі Божій, тому сьогодні ми — патронатна сім’я.
Відділ соціальних служб ЦНСП та служби у справах дітей міської ради й Корюківської райдержадміністрації радіють, що мають у районі перший патронат. Відтепер, якщо станеться вилучення дітей з сімей, їх не повезуть в інтернатні заклади, а доправлять у місцеву патронатну сім`ю. А це суттєва різниця для дитини.
Фахівці зазначають, що їхні колеги з інших громад уже цікавилися можливістю влаштування дітей під патронат Ірини Коровай. Таких дітей, на жаль, скрізь багато.
Особлива робота
Ірина Коровай зізнається, що у своєму житті скуштувала різного хліба. Кухарка-кондитерка за фахом, працювала у дитсадку, у готельно-ресторанній сфері, побувала на закордонних заробітках, спробувала себе і в підприємництві, і в сільському господарстві. Сама родом з Новгорода-Сіверського, містянка, а заміж завжди хотіла в село! Мрія збулася, а разом із нею і всі сільські клопоти стали реальністю.
Нині у них із чоловіком лише птиця та бджоли, а також двоє собак і троє котів. Жінка мріє про власні теплиці. Але не зараз, а після війни, коли повернеться її чоловік, який разом з побратимами воює нині на Донеччині. Прийшов додому на декілька днів, а перепочити нема коли, бо роботи завжди вистачає. Он, покрівля завалилася на сараї, лагодили з сином. Село щодня роботу підкидає.
Ірина Михайлівна з ЯрославчикомАвтор: Наталія Рубей
А в Ірини Михайлівни — своя робота, яка мирно сопе в теплому ліжечку й набирається сил. «Мамо, ти аж розцвіла!» — помічають зміни в жінці її дорослі діти.
Якщо маєте багато любові
Чи цікавляться її нинішнім життям люди? Ірина Коровай ствердно каже, що так. Село мале, усі говорять, розпитують. Але, припускає, навряд чи для того, аби самим надавати послуги патронату.
Дехто відверто не вірить у гуманність намірів патронатних сімей, закидаючи їм бажання «заробити на дітях». Та навряд чи заробітна плата патронатного вихователя розміром 15 тисяч гривень є тим омріяним заробітком, лише заради якого доведеться трудитися день і ніч, доглядати чужу дитину, виховувати її, годувати, лікувати тощо. Тут повинна бути внутрішня мотивація.
— Я б радила всім, хто відчуває бажання допомогти чужим дітям, не боятися цього, — каже Ірина Коровай. — Якщо ви маєте достатньо внутрішніх ресурсів і багато любові, якими готові ділитися, варто спробувати. Вас проконсультують, навчать, супроводжуватимуть і підтримуватимуть.
Що таке патронатна сім’я
Патронатна сім’я — це форма тимчасового влаштування дитини в сім’ю до вирішення її подальшої долі. Зазвичай термін перебування дитини в патронатній сім’ї складає три-шість місяців, однак під час воєнного стану він може бути тривалішим.
Право на патронат мають повнолітні громадяни України працездатного віку, які мають власних дітей старше чотирічного віку, а також належні житлово-побутові умови (одна з основних вимог — наявність окремої кімнати для дитини).
Патронатний вихователь на момент влаштування дитини повинен не працювати, оскільки за згодою всіх членів своєї сім’ї, він доглядатиме й виховуватиме влаштовану дитину на професійній основі. Це стає його основним місцем роботи. Окрім патронатного вихователя, навчання проходить і помічник вихователя (хтось із-поміж повнолітніх, які проживають на спільній території).
Патронат — це соціальна послуга, яку оплачує держава. Надання такої послуги патронатному вихователю зараховується до стажу й оплачується у розмірі п’яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб на місяць (нині це — 15140 тис. грн).
На влаштованих дітей держава щомісячно виплачує соціальну допомогу у розмірі 2,5 прожиткового мінімуму залежно від їхнього віку (до шести років — 6407,5 грн; від 6 до 18 років — 7990 грн). Виплати на дітей збільшуються на 10%, якщо вони віком до року, з інвалідністю чи ВІЛ/СНІД.
Допомога помічника патронатного вихователя здійснюється на добровільних засадах і державою не оплачується.
